Ukrainian (UA)Russian (CIS)

Деякі аспекти методологічних засад кадастру тваринного світу

Уважаемые посетители! К сожалению, перевод этой страницы на русский язык пока недоступен. Приношу извинения за причиненные неудобства.

Бібліографічне посилання:

Москаленко Ю.О. Деякі аспекти методологічних засад кадастру тваринного світу // Проблеми екологічного та соціально-правового розвитку Азово-Чорноморського регіону: збірник статей. — Київ-Мелітополь: Міленіум, 2013. — С. 319—327.

Вступ

Визначення Законом України «Про тваринний світ» кадастру мислить останній як необхідний інструмент, який має бути основою обліку, раціонального використання і охорони тваринного світу. Таким чином, для виконання своїх функцій кадастр, з одного боку, повинен містити інформацію про територіальний розподіл тварин, і, з іншого боку, має бути здатним робити вірогідні прогнози подальших його змін. З цього є очевидним те, що науковими засадами кадастру мають бути екологічні дослідження, зокрема вивчення закономірностей просторово-часової динаміки населення тварин. Що ж стосується досліджень фауністичного плану, зокрема інвентаризації та реінвентаризації фауни, то їх важливість і необхідність для кадастру тваринного світу взагалі поза сумнівом і в межах даного повідомлення не обговорюються.

Слід зауважити, що проблема кадастру зовсім не нова. Ще за радянських часів було проведено у крайньому разі дві наради, присвячених цьому питанню, в тому числі, одна всесоюзна. Тим не менш, на сьогодні скільки-небудь досконало оформленої концепції кадастру немає. Таким чином, наразі актуальним і пріоритетним завданням науковців є розробка методологічних засад кадастру тваринного світу. Власне це є необхідною умовою для формування кадастру як такого, що максимально ефективно буде виконувати покладену на нього роль. Більше того, ретельно розроблена методологічна база буде гарантом ефективного використання матеріальних та інтелектуальних ресурсів, задіяних на його створення і ведення.

Методологічні проблеми досліджень закономірностей просторово-часової динаміки тваринного населення

Оскільки результати вивчення просторово-часової динаміки населення тварин є базовими для створення і ведення кадастру, то методологічне підґрунтя подібних досліджень є основою для розробки методологічних засад кадастру. Концептуальні ж проблеми існуючої практики екологічних досліджень зазначеного напрямку роблять завдання формулювання методологічних засад кадастру абсолютно нетривіальним. В чому ж полягають ці проблеми?

П. О. Пантелєєв (1999) аналізуючи значення вибору вихідної аксіоми в зоологічних дослідженнях наводить дуже цікавий приклад, про те, що свого часу, коли перед зоологами постала проблема створення крупномасштабних карт тваринного населення, за основу для картографування були обрані вже створені на той час геоботанічні карти. Однак, швидко виявилося, що межі територіальних одиниць тваринного населення і рослинності надто часто не збігаються. Пантелєєв зазначає, що логічно б було ретельно дослідити причини розбіжності емпіричних даних із вихідною аксіомою (тобто, з тезою про ідентичність меж зоологічних і геоботанічних комплексів), натомість же цей факт був цілковито проігнорований, а у дослідників відбулося охолодження до цієї проблематики. І це при тому, що в ті роки були автори які явно ставили цю проблему. Так, Ю. С. Равкін та І. В. Лук’янова (1976), формулюючи концептуальні засади своїх досліджень, зазначили, що будь-яка картографічна основа при дослідженні просторового розподілу тварин є заданою дослідником і a priori невідомо, чи завжди межі різних рангів основи будуть співпадати з іманентною просторовою дискретністю тваринного населення. На їх думку, для оцінки ступеню відповідності просторової мінливості основи і предмету вивчення необхідний спеціальний аналіз власної просторової структури розподілу тварин із використанням послідовного топологічного підходу.

Підводячи підсумок, слід зауважити, що абсолютизація приуроченості тварин до територіальних одиниць сторонніх класифікаційних систем (геоботанічних, ландшафтних, лісотипологічних, ґрунтово-хімічних тощо) до сьогодні залишається парадигмальною рисою робіт, в яких начебто вивчається просторова диференціація тваринного населення. Однак фактично в цих дослідженнях не вивчаються закономірності просторово-часового розподілу тварин, а лише якісно-кількісним складом тварин характеризується та чи інша класифікаційна одиниця (Шишкин, 1991). В цілому, в цій сфері екологічних досліджень відбулася підміна мети: замість виявлення закономірностей дослідницькі завдання обмежилися описом, того що бачить дослідник. В той же час, О. М. Гіляров (1992) зазначає, що тенденція вважати будь-який простий опис достатньою метою екологічного дослідження не така вже й невинна, як це може здатися. Вона веде до надзвичайно великих витрат матеріальних засобів, праці і часу наукових працівників, але при цьому не приводить до скільки-небудь помітного прогресу в розумінні тих чи інших екологічних систем. І справді, на сьогодні ми маємо лавину публікацій описового характеру на зразок «територіальна одиниця — видовий склад — чисельність». Питома цінність такого роду робіт як для наукових узагальнень у цілому, так і для таких прикладних завдань як створення і ведення кадастру, дуже низька, оскільки їх зміст є неевристичним і з вкрай низькими прогностичними потенціями (в цьому сенсі зрозумілою є точка зору С. В. Мейєна (1990), який навалу безідейних публікацій у біологічній науці нагородив такими визначеннями як «інформаційна трясовина» та «колекціонування марок»).

Слід відмітити, що подоланню такого описового підходу не сприяла навіть організмічна тенденція в екології тварин, що, як показав М. С. Морозов у своєму огляді (1991), намітилася з 60-х років, а саме з класичних праць Р. Макартура. Тобто, визнаючи дискретність тваринних угруповань, прибічники цього напрямку не намагалися розробити процедури виділення та класифікації тваринних спільнот, як це робилося для рослинності в часи панування парадигми організмізму в геоботаніці. Зазвичай межі тваринних спільнот знову ж таки встановлювалися за межами одиниць сторонніх класифікацій; відповідно результат цілковито залежав від того, який класифікатор для цього використовувався (Морозов, 1991), і це, очевидно, було одним із найслабших місць концепцій організмістського зразка в екології тварин.

Сучасна парадигма екології та кадастр тваринного світу

Вже декілька десятиліть, як зусиллями апологетів сучасної геоботаніки на зміну парадигмі організмізму в фітоценології прийшла парадигма континуалізму. На сьогодні розуміння континуалізму стало більш широким (Миркин, 1990) — це є всезагальний підхід, який відображає уявлення про стохастичний характер явищ природи, ідеологія аналізу екосистем. В цьому сенсі континуалізм виріс за рамки парадигми фітоценології у парадигму сучасної екології. Наріжним каменем цієї концепції є екологічна індивідуальність видів.
І хоча парадигма континуалізму є концептуальним базисом сучасної фундаментальної екології, вона має безпосереднє відношення до методології такого прикладного завдання як створення і ведення кадастру тваринного світу. Пояснимо це більш детально.

Оскільки кожен вид є екологічно індивідуальним, для вивчення його просторової динаміки слід застосовувати послідовний топологічний підхід, який полягає у вивченні власної мінливості просторового розподілу виду (без застосування сторонніх класифікаційних систем) і пошук ключових факторів, які її зумовлюють (надзвичайно цінними в цих дослідженнях мають стати геоінформаційні технології, що на сьогодні досягли високого ступеню розвитку). Лише в цьому випадку на основі одержаних даних стає можливою більш-менш вірогідна екстраполяція на інші території.

Концепція континуалізму заперечує природність класифікаційного поділу видів на екологічні групи, тваринного населення на спільноти тощо. Однак вона не проти подібних класифікацій як таких, що мають операціональне значення; такий приклад ми бачимо у сучасній фітоценології, яка розглядає природність класифікації рослинності лише як межу, до якої можна наближатися, але яку неможливо досягти в принципі. Самими ж результатами класифікації рослинності фітоценологія користується лише в тих межах, в яких вони здатні створювати нові знання і приводити до вірогідних прогнозів. Очевидно зоологам корисно буде звернутися до вивчення іманентної дискретної складової в континуально-дискретній просторовій динаміці тваринного населення. Подібні класифікаційні дослідження додадуть багато нового в розуміння закономірностей просторової диференціації тваринного населення і, як наслідок, дадуть змогу екстраполювати і прогнозувати її мінливість на інших територіях.

В чому ж значення подібних досліджень для створення і ведення кадастру? Найчастіше явно чи неявно розуміється, що поставником даних для кадастру має бути моніторинг. Однак логіка останнього передбачає, що ці дослідження ведуться протягом багатьох років на відносно невеликій кількості ключових територій. У цьому сенсі відразу слід вказати на дві взаємопов’язані проблеми: а) вибір цих ключових територій і б) екстраполяція результатів на інші території. При цьому є очевидним, що сам по собі моніторинг не здатний вирішити жодної із зазначених проблем, а значить одноосібно він ніяк не може бути основою кадастру тваринного світу. В цьому розумінні надзвичайно перспективною є ідея поділу екологічних досліджень на інтенсивні та екстенсивні, яку у застосуванні до фітоценології розробляли Б. М. Міркін та Ю. Р. Шеляг-Сосонко (1979, 1982). Згідно із цією ідеєю, моніторинг є різновидом інтенсивних досліджень. Його планування (зокрема вибір ключових ділянок) та визначення меж екстраполяції його результатів можливі лише на основі результатів екстенсивних досліджень. Останні ж власне і являють собою згадане вище вивчення закономірностей іманентної мінливості просторового розподілу як популяцій окремих видів тварин, так і спільнот.

Заключне слово: на шляху до створення і ведення кадастру тваринного світу

Так склалося, що на відміну від геоботаніки, сучасна континуальна парадигма екології лише починає свій хід в екології тварин. Реалізація її положень в зооекологічних дослідженнях ще попереду. В той же час проблема створення і ведення кадастру — це питання сьогодення. В цьому сенсі ключовим принципом є побудова такої моделі кадастру, яка б мала потенціал для розвитку саме у світлі сучасних тенденцій в екології тварин. Подібний шлях має багато складнощів, тим не менш, на нашу думку, це єдиний шлях до створення такої форми кадастру, яка за допомогою розвиненого сучасного технічного інструментарію (бази даних та геоінформаційні системи) могла б робити досить ефективні і достовірні прогнози просторово-часової динаміки популяцій окремих видів та тваринного населення. Очевидно, що рух в цьому напрямку слід починати перш за все з ресурсних та інших господарсько-важливих видів та видів, які підлягають охороні у відповідності із вітчизняним законодавством та міжнародними угодами.

Список використаної літератури


Пантелеев П. А. О роли исходной аксиомы в зоологических исследованиях / П. А. Пантелеев // Вестник зоологи. — 1999. — Т. 33, № 3. — С. 103—109.
Равкин Ю. С. География позвоночных южной тайги Западной Сибири (птицы, млекопитающие и земноводные) / Ю. С. Равкин, И. В. Лукьянова. — Новосибирск : Наука, 1976. — 362 с.
Шишкин В. С. Факторы, обеспечивающие видовое разнообразие птиц и группировку их в сообщества / В. С. Шишкин // Материалы 10-й Всесоюзной орнитологической конференции (г. Витебск, 17-20 сентября 1991 г.). — Ч. 1.: Пленарные доклады и сообщения на симпозиумах. — Минск : Навука и тэхніка, 1991. — С. 23—24.
Гиляров А. М. Мифологическое в экологии / А. М. Гиляров // Природа. — 1992. — № 2. — С. 3—10.
Мейен С. В. Нетривиальная биология (заметки о…) / С. В. Мейен // Журнал общей биологии. — 1990. — Т. 51, № 1. — С. 4—14.
Морозов Н. С. Методология и методы учета в исследованиях сообществ птиц: некоторые критические соображения / Н. С. Морозов // Успехи современной биологии. — 1992. — Т. 112, № 1. — С. 139—155.
Миркин Б. М. О растительных континуумах / Б. М. Миркин // Журнал общей биологии. — 1990. — Т. 51, № 3. — С. 316—326.
Міркін Б. М. Актуальні питання класифікації рослинності / Б. М. Міркін, Ю. Р. Шеляг-Сосонко // Український ботанічний журнал. — 1979. — Т. 36, № 6. — С. 513—523.
Міркін Б. М. Методологічні аспекти екстенсивних досліджень у фітоценології / Б. М. Міркін, Ю. Р. Шеляг-Сосонко // Український ботанічний журнал. — 1982. — Т. 39, № 4. — С. 1—9.

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Поиск
Пользовательского поиска